презентація різноманітність павукоподібних from llarisaskorik29

Клас Павукоподібні from Інститут післядипломної педагогічної освіти КУБГ

різноман. павук. from Романчук Марія

павуки from Татьяна Зайцева

Павукоподібні from sergey_strizhak

Тарантул південноруський

Парування тарантулів відбувається в кінці літа. Самець підходить до нірки самиці та постукує передніми ногами по павутині. Самиця виходить, і тоді він починає погладжувати її кінцівки легкою вібрацією ніг. Іноді самиця все одно атакує самця. Коли самцю вдається заспокоїти її, він заходить до нірки, де й відбувається парування.Самиця навесні відкладає 200—700 яєць у кокон, який зігріває на сонці, виповзаючи на край нірки. Після вилуплення маленьких павученят (зазвичай у травні) вона збирає їх собі на спинну частину черевця та подорожує, час від часу скидаючи частину нащадків, таким чином розповсюджуючи їх. При цьому самиця може перепливати невеликі водні перепони.Тарантули ростуть під час линянь, линяють 11 разів.

Тарантул південноруський або південно-російський (Lycosa singoriensis) — великий європейський та азійський павук роду тарантул, поширений у степах Європи, Середньої Азії, Далекого Сходу.

Найбільший павук в Україні, один з найбільших у Європі. Розмір тіла до 4 см, з ногами до 7 см. Вага тіла від 2,6 до 7 грамів.^[2] Верхня поверхня тіла забарвлена строкато, боки світлі, черевна поверхня чорна. Тіло вкрите сірими і білими волосками різної довжини, через це виглядає волохатим. Головогруди мають малюнок з темних смуг, які радіально відходять від центру. Основний членик хеліцер яскраво-жовтого чи помаранчевого кольору, кінчик та кігтик чорні. Педипальпи також жовті, окрім чорного кінчика. Ноги знизу з чорними кільцями.

 

Статевий диморфізм

Самиці мають більше черевце та коротші ноги, більш кремезні за самців. Волоски самців світліші. Розміри самців 14-27 мм, самиць — від 18 до 31 мм або до 35 мм

Раси

Виділяють три раси тарантулів південноруських: велику, дрібну і проміжну. Велика зустрічається лише на півдні Середньої Азії, проміжна — найбільш північна. Дрібна раса поширена на півдні степів. Усі раси вільно схрещуються між собою.

Спосіб життя 

Живлення

Самиця тарантула південноруського живе в норах до 60 см глибиною. Ловильної сітки не будує, але реагує на рух здобичі, яка підходить до краю нірки та смикає за сигнальні павутинні нитки: вистрибує з нірки та кусає. Вночі відходить на невелику відстань від укриття. Полює найчастіше на жуків та прямокрилих.

Розмноження

Поширення

Поширений у степах і лісостепах від Австрії та Угорщини до Каспійського моря, Середньої Азії, Південного Сибіру, Далекого Сходу Росії та північно-західному Китаї. Також мешкає у Туреччині, на Близькому Сході, в Єгипті. В Україні поширений практично по всій території, окрім основної частини Карпат (проте у Вулканічному масиві трапляється). Зустрічається зрідка північніше, особливо по берегах річок з піщаними ґрунтами.

 

 

Каракурт

Каракурт, або Чорна вдова (Latrodectus tredecimguttatus) — один з найнебезпечніших видів павуків. Укус його у 50 разів отруйніший, ніж укус тарантула. Смертність від його укусу за підрахунками вчених становить приблизно 4 %, отрута у 15 разів сильніша за отруту гримучої змії

В останні роки про каракурта в Україні згадують дедалі частіше. І повідомлення про те, що десь на півдні країни він знову вкусив людину, вже не сприймаються як щось надзвичайне. У 1970-ті роки майже ніхто в Україні, крім спеціалістів, нічого про цього павука не знав. Уперше про нього заговорили десь 1980 року, тоді в Херсонській області від укусу каракурта постраждали кілька людей. І степовим краєм поповзли зловісні чутки: з'явилося «щось», кусає людину — і вона вмирає. Незабаром дізналися: це «щось» — павук. Але пристрасті не вгамувалися, і виник один із численних міфів про каракурта — почали казати, що це диверсія! Нібито цього павука до нас «американці завезли». Бо з якого це доброго дива: не було, не було — і от на тобі, з'явився! Звісно, «американці» тут зовсім ні при чому — каракурт здавна зустрічався на півдні України. Цей вид — типовий мешканець посушливих рівнин Середньої Азії та Казахстану. Колись, ще в доісторичні часи, у період чергового осушення клімату, утворився єдиний пояс із пустель і напівпустель Азії та степів Європи. Можливо, саме тоді каракурт і потрапив у Північне Причорномор'я. Тож у степах України він живе давно, його знали й українські поселенці, і німецькі колоністи. Інша річ, що чисельність каракурта коливається, це взагалі характерно для павуків і комах. Були роки й навіть десятиріччя, коли про каракурта нічого не було чутно і він ніяк себе не виявляв. А після зміни умов знову «з'являвся», оскільки чисельність його різко зростала. Зазвичай це відбувалося тоді, коли встановлювалася спекотна й посушлива погода — саме такі умови найсприятливіші для цього виду. 

Вид широко поширений в Європі у Середземномор`ї, від Португалії на заході до степової України на сході. Також відомий у країнахСередньої Азії, де помилково вказується під назвою Latrodectus lugubris. Раніше Європейська чорна вдова вказувалася як підвид американської чорної вдови, Latrodectus mactans.^[1]

Селяться каракурти у місцях, де ростуть бур'яни, для житла плетуть гніздо з павутини, прикріплюючи його до трави. Павуки-каракурти поширені на Півдні України, біля Азовського моря. На Херсонщині каракурти з'явились давно, знайдені вони на Кінбурнській косі, Солоноозерній ділянці, Джарилгачі, узбережжі Лазурного та Залізного порту, Буркутах, а тепер зустрічається в районі Таврійського житломасиву та Кіндійки. В Одеській області на Катранській косі, вздовж морського узбережжя.

Як розпізнати?

Ці павуки мають 8 очей, які розташовуються у 2 ряди. Хеліцери у них вертикальні і не дуже великі. Ноги без товстих шипів, але з численними щетинками. На кінці лапок розташовані 3 кігтики: основні зубцюваті і додатковий — сильно витягнутий. Черевце часто округле, навіть кулясте. Органи дихання представлені 1 парою легеневих мішків і 1 парою трахей. Самка досягає 2 см, оксамитово-чорного кольору. Під час розмноження у неї на черевці з'являються червоні цяточки. Самці менші від самок. Після спарювання, якщо самець не встигає втекти, самка його з'їдає, за що й отримала назву «чорна вдова».

 

Павук-хрестовик

  Павук-хрестовик або хрестовик звичайний (Araneus diadematus) — поширений вид павуків, що зустрічається в Європі та деяких ділянках Північної Америки (від Нової Англії до прилеглих частин Канади).

Павук-хрестовик ловить свою здобич за допомогою павутини. Прядильні апарати павуків складаються з зовнішніх утворень — павутинових бородавок — і з внутрішніх органів — павутинних залоз. Три пари павутинних бородавок розташовані біля заднього кінця черевця. Кожна така бородавка пронизана на кінці сотнею дрібних отворів. З кожного отвору витікає крапелька клейкої рідини, яка при русі павука витягується в найтоншу ниточку. Ці ниточки зливаються в одну й швидко густішають на повітрі. У результаті утворюється тонка, але міцна нитка. Така клейка рідина виділяється численними павутинними залозами, розташованими в задній частині черевця. Протоки відкриваються на їх павутинових бородавках.

Щоб утворити свої ловчі тенета, павук-хрестовик спочатку прикріплює нитку в кількох зручних місцях, утворюючи рамку для мережі у вигляді неправильного багатокутника. Потім пересувається до середини верхньої нитки і, спускаючись звідти вниз, проводить міцну вертикальну нитку. Далі з середини цього, нитки, як з центру, павук проводить на всі боки, на зразок спиць колеса. Це основа всієї павутинної мережі. Потім павук починає з центру проводити кругові нитки, прикріплюючи їх до кожної радіальної нитки краплею клейкої речовини. Посередині мережі, де потім сидить сам павук, кругові нитки сухі. Інші нитки покриті крапельками дуже клейкої рідини. У цій сітці буває понад 100 000 таких крапельок-вузликів. До них прилипають крилами і лапками комахи, налітають на мережу. Сам павук або висить головою вниз в центрі павутини мережі, або ховається в стороні під листком. У цьому випадку він простягає до себе з центру павутини міцну сигнальну нитку.

Тіло самиць довше, ніж у самців (20-25 та 10-11 мм відповідно). Самці мають вужче черевце. У павука-хрестовика є малюнок у вигляді хреста на спинній поверхні черевця. Покриви цього павука мають шар воскоподібної речовини, яка запобігає випаровуванню води. Головогруди вкриті товстим та міцним головогрудним щитом, у передній частині якого розташовані вісім простих очей

 Аргіопа Тигрова

 Один з найбільш яскраво забарвлених павуків помірної зони Європи..Головогруди широкі й пласкі, світло-бурі, із затемненою передньою ділянкою і широкими темними смугами вздовж боків. Зверху головогруди вкриті густими білими волосками, від чого здаються сріблястими. Черевце павука довге, трохи загострене ззаду. Верхній бік черевця жовтуватий, частково вкритий білими волосками, що утворюють сріблясті перепаски, а також з чорними нерівними смужками. За смугастим забарвленням нагадує ос, звідки й інші назви «павук-оса», «павук-зебра» тощо. Ноги довгі, світло-бурі, з чорними кільцями чи плямами.Дорослі самиці мають розмір від 1 до 2,2 см. Самці дрібніші, менш яскраві, до 5—8 мм у довжину і значно тендітніші. Маса тіла дорослих самиць коливається від 200 (Словаччина) до 400 міліграмів (південна Німеччина).Яскраве забарвлення аргіопи має декілька пояснень, оскільки, на перший погляд, воно демаскує павука. Висунуті пояснення про приманювання здобичі до павутини та про захисне смугасте забарвлення, яке розчленовує аргіопу і дозволяє злитися з тлом. Дослідження зі зміни кольору черевця павуків показали, що найбільш ефективно ловить комах саме природно посмугований павук, а не більш замаскований.

Павутина

Аргіопа тигрова обирає для побудови ловильної сітки сонячні відкриті місця, де є висока трав'яниста рослинність: луки, лісові галявини, зарості очерету. Павук сидить у заплетеному тонкими нитками центрі павутиння, переднім краєм тіла донизу. Передні та задні ноги попарно зближені з кожного боку, тому павук виглядає як хрест чи літера «Х». У випадку небезпеки стрибає на землю
Павутина з двомастабіліментами, які вертикально відходять від центру. Вони сформовані білуватими потовщеними нитками, які розташовані у вигляді зигзагу між двома радіальними нитками павутиння. Спіраль павутиння дорослої самиці має 28–46 кіл, 30–46 радіальних ниток. Ловильна сітка самця дрібніша^.

Живлення та отрута

Живляться в основному кониками,сарановими, бджолами, іншими комахами. Павук помічає комаху, що потрапила в сітку, підбігає до неї, випускає широку стрічку павутиння та рухами задніх ніг швидко обертає жертву, замотуючи її в кокон. Після цього кусає її та вводить отруту, яка є одночасно травним соком.
Отрута аргіопи тигрової безпечна для людини, а довжина кігтиків хеліцер недостатня, щоб прокусити шкіру людини. Павук вагою 400 мг має всього 0,4 мікролітри отрути, яка містить близько 2 мікрограмів білку. В дослідах натаргані черному та хрущаку борошняному встановлено, що отрута аргіопи діє в першу чергу як паралітичний агент, знерухомлюючи м'язи комахи. Отрути одної дорослої самиці було недостатньо, щоб вбити чорного таргана.

Життєвий цикл

Розвиток триває у теплий період року з травня до вересня, у південній частині ареалу — з квітня до грудня. У серпні самиця аргіопи робить декілька глечикоподібних жовтуватих коконів, куди відкладає кілька сотень яєць. Кокони ззовні вкриті щільним павутинням, що нагадує пергамент, а всередині павутина більш розпушена і забезпечує збереження яєць взимку. Розміри кокона — 2 см у довжину, 1,5–2 см у діаметрі, ширина «горлянки» близько 1 см. Навесні з яєць виходять маленькі павучки, кожен з яких приблизно через тиждень починає будувати власну ловильну павутину. У період цього тижня вони розселяються, іноді здіймаючись у повітря на павутинках.
Статевозрілі самці шукають самиць за запахом їхніх феромонів. Після спарювання самиця часто з'їдає самця, хоча деяким вдається втекти і запліднити ще одну самицю. Якість нащадків при цьому не залежить від того, чи з'їсть самиця самця, тому причини канібалізму в аргіоп лишаються невідомими.

Розповсюдження

Поширений у помірному й субтропічному поясі Європи, Середній Азії, Китаї, Далекому Сході, Японії. Зустрічається по всій території України окрім гір.
Дослідження ДНК різних популяцій аргіопи Брюнніха^[11] виявило дві основні генетичні лінії в межах виду, які розійшлися приблизно 800 тисяч років тому. Європейські аргіопи більш одноманітні за генетичними особливостями, тому припускають, що вони розселилися з одного рефугіуму (можливо, на Південному Кавказі) після льодовикового періоду. З європейської популяції походять і середньоазійські павуки.
До 1930 року більшість європейських аргіоп тигрових зустрічалися лише у теплих і вологих районах Середземномор'я, приморської Франції, західної Німеччини, Північного Причорномор'я з одним винятком — популяції в районі Берліна. Але після 1930-х років почалася активна експансія виду на північ. У 1940-х роках його представників завезли на Британські острови, де вони розповсюдилися.^[8]
У визначнику павуків СРСР 1971 року^[12] північною межею поширення аргіопи тигрової названий 52° північної широти (північний кордон України, південні межі Брянської, Тамбовської, Орловської, Самарської областей Росії). У 1990-х—2000-х роках було зафіксовано появу аргіоп у Фінляндії, Швеції, Норвегії, Прибалтиці, центральній частині Росії (зокрема в Московській, Тульській областях, Удмуртії, Татарстані, Чувашії^[13][14]). Представники нових північних популяцій аргіопи тигрової дрібніші за південних та краще пристосовані до холодного клімату з коротким літом, що залежить від генетичних особливостей, частина з яких набута через схрещування з далекосхідними родичами. З іншого боку експансії теплолюбного виду сприяє глобальне потепління, вирубування лісів та розвиток залізничного сполучення і торгівлі між Європою та Азією

 

Особливості будови павукоподібних

1. Травлення зовнішнє, сисний шлунок, є печінка.
2. Черевний нервовий ланцюжок  зливається у підглоткову нервову масу.
3. Органи виділення - мальпігієві судини.
4. Запліднення зовнішньо - внутрішнє, розвиток прямий.
5. Серце розташоване в черевці.
6. Органи дихання - два легеневі мішки при основі черевця, трахеї.

 






Тіло павукоподібних складається з головогрудей і черевця. Головогруди вкриті щільною кутикулою і включають шість сегментів. Кінцівки першого сегмента — хеліцери — є органами захоплення і подрібнення їжі. У павуків на кінчиках хеліцер відкриваються протоки отруйних залоз. Кінцівки другого сегмента — педипальпи — виконують функцію утримання здобичі, беруть участь у перенесенні сперми в статеві шляхи самки, слугують органами дотику. Кінцівки наступних чотирьох сегментів — ноги — беруть участь у пересуванні, плетінні павутини (павуки), викопуванні нірок, утриманні яєчного кокона, здобичі. Вони мають нюхові та дотикові рецептори. На відміну від ракоподібних обидві антени у павуків редукуються, фасеткові очі відсутні.

Черевце з'єднується з головогрудьми за допомогою сьомого сегмента, який не несе кінцівок. Кінцівки черевця, які несуть «зябра», перетворюються на «легені». Кінцівки десятого й одинадцятого сегментів утворюють у павуків павутинні бородавки.

Характерною особливістю павукоподібних є тенденція до злиття члеників тіла, з утворенням головогрудей й черевця. У примітивніших (фаланги) обидва відділи ще зберігають сегментацію. Скорпіони мають сегментацію тільки на черевці, у павуків черевце вже не сегментоване, а кліщі втратили навіть поділ тіла на головогруди і черевце.

 

 

Павук Пухнастолапчик. Дитячі пісеньки (Itsy Bitsy Spider українською)

Spider - Паук - Павук

Таємниця павучиної сили - science

Найбільш отруйні павуки в світі-топ 10

Павук-стрибун

Про павуків. Відео павук. Павуки України.

Клас павукоподібні

 

Травна система павука складно диференційована (рот, глотка, стравохід, смоктальний шлунок, кишка із сліпими виростами, слинні залози, печінка). У павука є практично всі форми травлення: поза організмом (під впливом соку отруйних залоз), порожнинне, або позаклітинне (в порожнині травного апарату під дією його травних соків), і внутрішньоклітинне (після всмоктування їжі в клітину). Павуки — ненажерливі хижаки, але можуть тривалий час голодувати.

Дихальна система у павука-хрестовика представлена легеневими мішками і трахеями. Легеневі мішки і трахеї відкриваються назовні особливими отворами на боках члеників. У легеневих мішках є багато листкоподібних складок, в яких проходять кровоносні капіляри. Трахеї представляють собою систему розгалужених трубочок, які підходять безпосередньо до багатьох органів (особливо у павукоподібних, що не мають легеневих мішків), де і відбувається тканинний газообмін.

Кровоносна система складається із серця, яке знаходиться на спинній частині черевця, і судини, по якій кров рухається від серця до передньої частини тіла. Оскільки кровоносна система незамкнена, то в серце кров повертається із змішаної порожнини тіла (міксоцелю), де вона омиває легеневі мішки і трахеї, збагачуючись на кисень.

Видільна система павука-хрестовика складається з кількох пар трубочок (мальпігієві судини), що розташовані в порожнині тіла. Із них продукти життєдіяльності надходять у задній відділ кишки.

Нервова система характеризується злиттям нервових вузлів. У павуків весь нервовий ланцюг зливається в один головогрудний ганглій. Орган дотику — волоски, які вкривають кінцівки. Орган зору — чотири пари простих очей. 

 

 

 

 Усі павукоподібні роздільностатеві. Самка павука-хрестовика відкладає восени яйця в сплетений із шовковистої павутини кокон, який ховає в затишних місцях (під корою пеньків, під камінням і т. п.). До зими самка гине, а з яєць, що перезимували в теплому коконі, весною виходять павучки. Деякі павуки проявляють турботу про потомство: відкладаючи яйця в кокон, носять його з собою. А самка тарантула носить свою молодь на спині.
Серед павукоподібних є види, отрута яких небезпечна для людини і сільськогосподарських тварин (каракурт, скорпіон), паразити людини (коростяний кліщ) і кліщі — переносники збудників хвороб людини і тварин (тайговий кліщ тощо).

Павукоподібні — одні з найстародавніших мешканців суші (відомі з верхнього силура). Поширені всюди. Це хижаки, паразити — кровососи і рослиноїдні. Представниками павукоподібних є скорпіони, сінокоси, павук — хрестовик, тарантули, кліщі тощо. Відомо близько 40 тис. видів.

 

  Для павукоподібних характерний поділ тіла на головогруди і черевце (сегментоване у скорпіонів і не сегментоване у павуків). У кліщів відсутній поділ тіла на відділи. Ходильних кінцівок 4 па­ри. Очі прості. Вусиків немає. Органи дихання — трахеї або леге­ні. Різностатеві.
 

  Тіло павукоподібних (довжина від 0,1 мм. до 17 см.) вкрите тонкою хітинізованою кутикулою, під якою розташовуються гі­подерма і базальна мембрана. Кутикула виконує захисну функ­цію. Головогруди несуть 6 пар членистих кінцівок. Дві пари видо­змінених кінцівок оточують ротовий отвір (рис. 69). Перша пара — хеліцери — мають на кінці кігті, в яких відкриваються протоки отруйних залоз; їх секрет має паралізуючу дію. Друга пара — педипальпи; вони утримують і повертають здобич. У скорпіонів педіпальпи мають вид клішень.

  Функцію ходильних ніг виконують 4 пари кінцівок головог­рудей. Черевце дорослих павукоподібних позбавлене типових кі­нцівок. їх видозміною є павутинні бородавки, розташовані на кі­нці черевця.

  Самі павутинні залози (в кількості до 1000) знаходяться в порожнині черевця. Вони виділяють клейку речовину, що витягу­ється, котра застигає на повітрі, утворюючи павутину. Для ловлі здобичі павук будує ловильну сітку. Комаху, що потрапила в паву­тину, він паралізує введенням секрету «отруйних» слинних залоз, який починає розщеплювання поживних речовин і приводить до «розрідження» їжі. Тільки після цього павук всмоктує напіврідку їжу, перетравлення якої закінчується у нього в організмі. Таким чином, травлення у павука можна назвати зовнішньо-внутрішнім. Функцію насоса при живленні виконує забезпечена сильними м'язами глотка. У середню кишку відкриваються протоки печінки, і в ній відбувається всмоктування перетравлених речовин. Неперетравлені залишки через задню кишку й анальний отвір виводяться назовні.